Мені сорок років. У мене є чоловік і діти. Ми жили в Харкові. Мій чоловік – військовий. 22 лютого минулого року його викликали на службу. Я з дітьми деякий час залишалася в Харкові, а коли обстріли ставали сильнішими й ближчими, виїхала в Полтаву.
З Харкова до Полтави ми їхали дев’ять годин, а у мирний час доїжджали за півтори години. Були затори.
Коли ми були в Харкові, метрів за п’ятсот від нас вибухнув снаряд. У доньки була істерика. Тепер вона боїться сигналів повітряної тривоги. На кожен з них реагує так, як і на той вибух. Доньці 18 років, а вона вже сива.
Я залишилася без роботи. Матеріально важко. Хочеться, що швидше закінчилася війна.
