Я з Маріуполя. Маю дружину, сина та доньку, вони зараз в Словаччині. Я в Україні. Ми виїхали з Маріуполя 21 березня, коли почалося бомбардування.

У перший день війни ми з дружиною поїхали до доньки, бо вона залишилася одна з маленькою дитиною. Її чоловік пішов боронити Україну. Ми його не бачили з 24 лютого. Зараз він в полоні.

Шокувало те, що російські військові знищили місто, вбили багато цивільних. 

Поки крамниці працювали, ми запаслися продуктами. По питну воду я ходив до криниці, а в якості технічної використовували ту, що стікала з дахів, коли танув сніг. Не було газу й електроенергії. Я змайстрував буржуйку, на ній ми готували їсти та грілися біля неї. 

Я стійкий чоловік. Впоратися зі стресом мені допомагало почуття відповідальності за свою сім’ю, а також підтримувала дружина. Вона психолог.

Ми переможемо й повернемо свої території. По-іншому бути не може. У нас буде мирне та щасливе майбутнє.