В перший день війни я хвилювалась за дітей, які були в Харкові та сиділи під обстрілами в погребі з семирічною онучкою. Потім вона виїхала до Великобританії. Зараз там працює, але їй дуже тяжко. Постійно відвідує психолога через тяжкий моральний стан. 

Я постійно залишалась у Дружківці. Обстріли були зовсім поряд, але моє житло не постраждало. Доводилось сидіти у підвалі без світла та тепла.

Гуманітарна ситуація була тяжкою перші місяці. Не було води, привозили технічну. Питну доводилось купувати або набирати в джерелі. 

Зараз все налагодили, але обстріли все одно тривають. Я дуже хочу побачити дітей та онуків, нехай війна якнайшвидше скінчиться.