Мені 68 років. Я жила в селі Богоявленка Волноваського району Донецької області. Коли почалася війна, почалися й обстріли. Я дуже переживала про доньку. Вона мешкає у Мар’їнці, у тому районі, який росіяни дуже активно обстрілювали. З нею не було зв’язку. 

Коли магазини й аптеки зачинилися, волонтери привозили нам продукти й ліки. Також чоловік на ім’я Сергій В’ячеславович на своєму авто привозив хліб, продукти й ліки. Я дуже вдячна йому за це. Світло було з перебоями, а газ відключили в перші дні війни. Воду я набирала з колодязя. 

У нашому селі загинула жінка. Їй було 52 роки. Її чоловік залишився інвалідом. Снаряд вибухнув у них на подвір’ї, коли вони пили чай на кухні, біля вікна. 

Також було влучання у двоповерховий чотириквартирний будинок. Добре, що в ньому не було людей. Коли посилилися обстріли, я зрозуміла, що потрібно виїжджати, хоча й важко було покидати рідний дім.

Я проживаю з іншими переселенцями в селі Гупалівка Дніпропетровської області на території лікарні. Про нас піклуються. Тут є світло й газове опалення. Отримуємо гумантіарну допомогу. І депутати про нас дбають: привозили продукти й одяг. 

Онучка живе у Дніпрі. Спочатку я приїхала до неї, але не хотіла обтяжувати її, бо вони з чоловіком і маленькою дитиною живуть у невеличкій кімнаті. 

Я хочу бачити майбутнє мирним, свою країну – відбудованою, європейською. Хоч, щоб усі українці були вільними. Хочу жити у квітучій, сильній і незалежній державі.