Місцева жителька Сіверська Антоніна Никифорівна згадує, що коли почали бомбити місто, то довго не хотіла їхати. Антоніна жила з сусідкою, бо самій було страшно. Стріляли постійно. У місті не було світла, води, газу. Пенсіонерка каже, їли те, що залишилось. Вже 9 травня вирішила виїхати, але у Сіверську залишився син. Волонтери вивезли Антоніну до Бахмута, а потім до Дніпра. Потім вона поїхала до Запоріжжя. Попри пережите жінка не втрачає оптимізму та сподівається повернутися додому.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: