Я в Краматорську одна з двома собаками і трьома котами. Коли розпочалася повномасштабна війна, діти відразу виїхали, я залишилась одна, почала вікна заклеювати, забивати. У мене поки все терпимо. 

У 2014 році мені було легше. У мене мама була, я забрала її з міста, син був, родина була повністю. Ми не постраждали. Важко було, що пенсії не було три місяці, але нічого, вижили. 

Під час повномасштабної війни труднощі були здебільшого морально-психологічного характеру і, звичайно, ракети, вибухи. Шокував дуже Бахмут і Соледар, коли люди там під обстрілами жили. До нас у Краматорськ не дійшло.

Були ракетні удари по промзоні, а наші житлові будинки залишилися поки цілими.

Нам привозили гуманітарку, з людьми можна було побачитися, ми одне одного підтримували, щоб увесь цей жах витримати. У нас світло вимикають за графіком, газ дали, будемо сподіватися, що все буде добре. 

Діти виїхали за кордон, а я залишилась з домашніми тваринами. Підтримуємо зв'язок, щодня телефонують. Пропонували виїхати й мені, але я не могла покинути своїх домашніх улюбленців. 

Ми пенсіонери, пенсію нам дають, катастрофи немає. У нас поки все нормально. Тільки засмучує розруха у країні, у яке століття нас відкинуть, невідомо. 

Долаю психологічні проблеми тільки молитвою. Бог мене підтримує і дає сили. Я сама ще можу впоратися, сама собі даю раду, ходжу у магазин. Спілкуюсь з іншими віруючими, вони мені телефонують, знають, що я одна. 

Я не дивлюсь новини, тому що потім дуже засмучуюсь, але вірю, що все буде добре.