Гореліков Вадим, 1 курс, Малинський фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бражник Олександр 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У перші секунди я не одразу збагнув, що сталося. Але потім побачив чорний дим та людей, які поспішали в тому напрямку. Я теж вирушив туди. Хоча я не був медиком і не мав спеціальних знань, відчуття не дозволяло залишатися осторонь. Довкола лунав крик, хтось шукав близьких. Я робив усе, що міг: тримав пляшку з водою, приносив бинти з аптечки, яку принесли інші, слухав команди й діяв.

Мене вразило те, що поруч були звичайні люди, такі ж, як і я. Ніхто не чекав вказівок згори. Усі просто діяли. Це була допомога без примусу, без наказу - щира, сильна, людяна.

Після цього я по-іншому почав дивитися на людей. Я зрозумів, що справжня єдність проявляється саме в ті моменти, коли все довкола руйнується. У нашому Малині вона проявилася - і це змінило мене. Я усвідомив одне: допомога - це не завжди геройські вчинки на передовій. Іноді це просто бажання бути поруч, підтримати, не відвернутися. Саме ця сила сьогодні тримає Україну. І якщо вона жива в наших серцях, ми зможемо подолати будь-що.

Саме тому я вірю: поки ми здатні подати руку допомоги, ми лишаємося людьми. Доки не втрачаємо чуйності до болю інших, наша країна жива.

І кожний такий вчинок - цеглина у фундамент прийдешньої сильної, вільної України. Я часто повертаюся думками до тієї днини - не зі страхом, а з гордістю. Бо бачив, як з-під попелу й диму виростає щось більше, ніж просто взаємодопомога. Це була любов до свого міста, до своїх людей. Це був справжній патріотизм - без гасел, без пафосу, а в дії. І я знаю: поки є такі серця, як у тих, хто був поруч тоді, - у нас є майбутнє.