У 2014 році в мене дочка загинула. Їй було 42 года. Вона жила на «Хіміку», роботала в магазині. Йшла з роботи й попала під снайперів і всьо. Я жила в посьолку Сэвєрний, но там війна. Я перейшла сюди і тут знімаю квартиру барачного типу.
Я бачила як стріляли. У нас тут даже возлє церкви снаряд розірвався. І були люди пострадавші. Плохо всьо. Сейчас у мене осталась тільки одна дочка, но я проживаю сама. Фінансове состояніє як у всіх, пенсія маленька.
Як були бойові дєйствія, то у нас не було води і свєта. Хто молодий, ті сиділи в подвалі, а вже отакі старі: шо Бог дасть, те й буде, не дінешся нікуди.
Знаєте, мєчтаю про здоров’я. Шоб здоров’я хоч трошки було. Лічитися нема за шо, а лічитись треба.
Дом, конєчно, повреждьон, криша, як решето. Дождь іде, то не знаешь0 куда шо підставляти, нічого не восстанавили.
