Історії, які ви нам довірили
Авдєєнко Аліна , 16 років, учениця 11-А класу Ліцею №6 міста Новомосковська
Вчитель, що надихнув на написання есе: Берковський В.В.
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
До двадцять четвертого лютого всі ми спокійно жили, будували плани на майбутнє; хтось насолоджувався кожною миттю життя, а хтось не цінував його зовсім. Але те, що відбулося на ранок цього дня, коли все поділилося на до та після, не забуде ніхто, майже по всій Україні пролунали вибухи, через які пришвидшилось серцебиття кожного. Почалась справжня війна…, у яку до цього ніхто не вірив, або ж намагався не вірити, хоча я вважаю, що цієї події неможливо було уникнути, рано чи пізно наші народи все-таки схрестили б свої мечі один проти одного.
Я розпочну з подій, які відбувалися напередодні…
23-го лютого я була звичайною десятикласницею, яка з задоволенням ходила до школи отримувати знання, зустрічатися з друзями. Саме того дня у нас була перша репетиція, ми мали організувати розважальний виступ для молодших класів. Саме того дня наша вчителька з захисту Вітчизни розповідала нам, як необхідно діяти при вибухах, нині ця інформація є необхідною. Увечері я заснула з посмішкою на вустах, очікуючи наступної доби.
Ось і настав день ікс… Я прокинулась, згодом під час сніданку почула вибух, але він мене не злякав, адже поблизу нашого міста розташовані воєнні містечка, тому ми не дивувалися таким звукам. Коли я вже одягалася, отримала повідомлення, що ми не йдемо до школи, оскільки почались воєнні події. В цей момент у мене так закалатало серце, що воно могло просто вистрибнути з грудей, по шкірі пробігли мурахи. Навіть зараз, коли пишу цей текст, ніби проживаю ці емоції вперше.
Ми з мамою увімкнули телевізор, щоб переглянути новини, краще б я їх не дивилася, тому що після почутого та побаченого у перші дні повномасштабної війни мене огорнула паніка і мої сльози падали градом.
Певно, що всі сподівалися та молилися, щоб війна закінчилася протягом декількох днів, але цього не відбулось. Мої батьки заборонили дивитися новини та намагалися мене відволікти від цих подій будь-яким чином: ми грали в настільні ігри, розмовляли на якість позитивні теми та проводили разом час, дякую їм велике за це. Я приймала заспокійливі, які не дуже добре виконували свою функцію. Ще ввечері 24-го лютого моя мама запропонувала виїхати до Польщі, але моя молодша сестричка відмовилася, тому ми залишилися вдома донині. Більш за все я хвилювалася за своїх рідних, адже вони для мене найближчі люди. Перший день тягнувся так довго, як тиждень, а перший місяць, як рік, але з часом ми спокійніше ставилися до війни, адже, на щастя, ми живемо в тій місцевості, у якій немає присутності ворожих військ і яка не піддається щодобовим обстрілам.
З часом до всього звикаєш, але до такого звикати нікому не порадиш, тому зараз у людей, проживаючих на більш-менш спокійних територіях, вже немає настільки сильної паніки, як на початку вторгнення, хоча постійна загроза ядерного удару, або ж запуск ракет по Запорізькій АЕС, не залишають у спокої нікого.
Ми, українці, з давніх-давен виборюємо свої права і свободи, скільки мільйонів наших земляків полягло у Другій світовій, коли ми пліч-о-пліч билися з росіянами проти німців, а тепер ті, яких ми колись вважали своїми братами вбивають наших воїнів ЗСУ, ні в чому не повинних дітей, цілі родини, руйнують нашу історію, запускаючи ракети по житловим будинкам, інфраструктурі тощо. Наш народ пережив Голодомор, геноцид, війни, майдани, боротьбу за незалежність задля вільної і соборної України.
Тепер ми не сидимо склавши руки, кожен українець намагається всіма силами приблизити перемогу, працюючи на своєму фронті і ми не дозволимо путіну та його однодумцям знищити наш народ. Сумно усвідомлювати, що саме через війну ми стали більш згуртованими, єдиними, про нашу країну говорять у всьому світі. Я знаю, що після перемоги у війні ми відбудуємо нашу державу та станемо провідною країною в світі. Вірю в наш незламний народ та ЗСУ! Слава Україні! Героям Слава!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
