Того дня вранці я була вдома та мирно спала собі. І тут почались щоденні обстріли мого рідного міста Нікополь з окупованої ЗАЕС. Згодом я переїхала до Дніпра. Тут краще звісно: є допомога для ВПО, благодійні організації дуже допомагали. Але моя родина (старенька мати та брат) залишились у Нікополі. Вони були досить довго без води після підриву Каховської ГЕС. Зараз вже отримують допомогу. Не хочуть переїжджати до Дніпра.
Мати сказала, що буде помирати лише вдома. Брат боїться втратити роботу.
Я маю інвалідність третьої групи і за станом здоров'я не можу ходити на роботу. Але зараз я навчаюся на курсі «Верстальник сайтів» та можливо знайду віддалену роботу. А так за фахом я викладач англійської.
Маю дві дуже хворі старенькі кішки. Їхній стан погіршився після вибухів, які і зараз бувають у Дніпрі. Взагалі до війни у мене було 4 кішки, дві – загинули від обстрілів.
