"До сих пір не можу повірити в те, що відбулося"

Британ Єлизавета, 15 років, учениця 10-Б класу Петропавлівського ліцею №1

Вчитель, що надихнув на написання есе: Стародинова Оксана Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Відчуття були жахливими, коли ти прокинувся, начебто, звичайнісінького ранку, збирався до школи і тобі говорять те, що ти ніколи не думав почути. Для мене, цей день, став переломним моментом, який розділив моє життя на до і після.. Прокидатись в гарному настрої, стало неможливим, страх за те, що буде далі, поглинув мене.

Життя родини також стало інакшим, було складно знайти тему для розмов, кожен думав про своє, поринувши в себе, не зважаючи на людей, які кожного дня перебували поруч з тобою.

До сих пір не можу повірити в те, що відбулося. Я хочу, щоб у нашому сучасному житті не було місця війнам. Вони не потрібні, кожна країна повинна забути про такий шлях досягнення мети. Хіба ж люди повинні помирати, залишати свої домівки, щоб зберегти життя. Чому невинні діти повинні сидіти в підвалах, ховатись від небезпеки, яка загрожує їм, на їхній землі?

Війна – це те, на що не потрібно витрачати час. Люди мають право на щасливе життя та майбутнє, не боячись за себе та рідних. А якщо є президенти країн, які ще цього не усвідомили, продовжують свої жахливі війни, то вони повинні отримати покарання від світу за тих, хто постраждав, за життя, які вже не можна повернути.