Мені п’ятдесят років. Я жив з дружиною у місті Нікополь Дніпропетровської області. 24 лютого прокинулися близько п’ятої ранку від потужного вибуху. Невдовзі зателефонувала донька з Києва і сказала, що почалася війна. 

До середини літа було тихо, а потім почалися обстріли. У погребі було холодно сидіти. Ми протрималися тиждень, а потім виїхали в Лебедин Сумської області. Живемо в будинку родичів. 

У Нікополі немає військової інфраструктури. Окупанти б’ють по жилих будинках. Нещодавно розбили квартиру друзів. Добре, що вони встигли виїхати раніше. 

Ми мешкали в будинку на двох господарів. Через тиждень після нашого від’їзду у сусідську половину влучив снаряд. На нашому обійсті пошкоджені лише господарські будівлі. А кілька тижнів тому було влучання в магазин, розташований на нашій вулиці. 

Кожен день прокидаємося з надією на перемогу. Хочеться повернутися додому і жити, як раніше.