О шостій ранку зателефонував чоловіка брат і сказав, що почалася війна, потім увімкнули телевізор і побачили. Ми пішли на роботу. Опівдні до нашого міста вже заїхали танки, почалася стрілянина. Наші хлопці відбивалися, як могли, і слава Богу, що все добре закінчилося на сьогоднішній день. Як далі буде - не знаємо.

Важко було морально. На той час моя донька була вагітна, я дуже переживала. Але все добре, вона народила. Ми зараз живемо надією, що закінчиться війна, і нас покине ця проклята Росія.

Коли у нас було бомбардування, то в селі, з якого я родом, нас прихистили мої сусіди. Ми були місяць у них, вони нас підтримали.

У нас була допомога від Фонду Ріната Ахметова, від ООН. Ми проживаємо в своєму будинку, тому були свої продукти, магазини працювали. Звичайно, ціни піднялися, але не критично.

Багато родичів в Росії до цих пір не вірять. У перші місяці говорили, що це фейки, це не війна, просто будуть військові бази убирати, вважали, що ми - нацисти. Вони хоч українці, але нічого не чують і не бачать, іноді не хочеться спілкуватися. Їх уже ні в чому не переконати.

Війна повинна закінчитись тільки нашою перемогою. Ми тільки в це віримо, іншого не може бути.