«До наших сусідів у двір прилетіла міна: уламки розлетілись всюди»

Родина Рипунових пережила всі жахіття перших днів війни: активні бойові дії, висадку російського десанту, і врешті - окупацію. В середині березня вони змогли вирватися подалі від рідного дому й залишили собі річ, яка нагадує їм про ті жахливі дні.

24 лютого чоловік поїхав на роботу о п’ятій ранку. Десь через 20 хвилин він подзвонив мені і сказав, що почалася війна, що на наш аеродром вже прилетіло щось. Так я і дізналась про війну.

Мені дуже не вистачало ліків від діабету: ми не встигли купити їх 23 лютого, а 24-го у нас вже були зачинені всі аптеки. З їжею були проблеми. Ще в перші дні війни - десь 25 лютого - ми зрозуміли, що це надовго, а в нашої сім'ї була така звичка: закуповувати продукти лише на один-два дні. Тоді ще був зв’язок та інтернет, я написала допис в місцевій групі, і люди відгукнулися - допомогли їжею. Проблему з ліками вирішили вже після того, як виїхали з окупованого Гостомеля до Закарпаття - після 11 березня.

Найбільше мене шокувало вбивство росіянами сина моєї подруги, якого знайшли в підвалі табору «Променистий», що в Бучі.

Зараз ми з чоловіком залишаємося в Україні, а наш син виїхав до Німеччини.

Є річ, яка нагадує мені про минулі дні. Це рушник, яким ми прикривали ввечері вікно задля світломаскування. Коли до наших сусідів у двір прилетіла міна, уламки розлетілись по всім нашим дворам, побило вікна. Через це рушник порвався, і тепер він лежить, як нагадування про ці події.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/