Війна мене застала у Слов’янську. Кругом було гучно, кругом гупало, але конкретно в нас нічого такого не було. До нас з усіх сторін підступають: із Бахмуту, з Лиману, з Ізюму. Був такий період, коли ми виїхали на два місяці, а потім повернулися додому. Ми були на Харківщині, нас там прийняли дуже добре і сусіди, і всі люди.

Ми ще у 2014 році постраждали: нам тоді і вікна вибило, і паркан зруйнувало. Слава Богу, в моїй родині всі живі. Чогось чекаємо кожної хвилини і не знаємо, що робити. Тут - і діти, і онуки, і правнук маленький. Хочеться тільки, щоб усе це закінчилося, а далі – що буде, те й буде. Бо цього гупання вже нерви не витримують.