Надія Петрівна згадує, як початок повномасштабного вторгнення став для неї справжнім шоком. Вона була в селі Мар'янівка, а її діти залишалися в Києві. Один із синів вирішив приїхати до неї, а інший відмовився, що дуже засмутило та налякало Надію. У їхньому домі зібралося 12 людей, і на кожному подвір’ї стояли машини - всі намагалися знайти притулок. З перших днів війни Надія Петрівна долучилася до волонтерства. Щодня, навіть не встигаючи випити ранкову каву, вона поспішає на роботу, щоб разом із колегами наближати перемогу і забезпечувати захист воїнів.