Коли дім Валентини Олексіївни обстріляли, вона була там сама. На щастя, чоловіка відпустили з роботи і він перевіз її до подруги. Згодом Валентина виїхала з Оріхова, а чоловік залишився

Моя дочка працювала в гімназії, яку розбили рашисти. І коли директор сказала, щоб дітей в школу не вели, бо війна, дочка сказала нам про це. Так ми і дізналися.

Нам прилетіло біля двору: три міни по кругу прилетіло, вікна всі вилетіли. Я вдома була одна. Добре, що чоловіка відпустили з роботи, і він мене перевіз до знайомої.

Потім ще «Гради» прийшлись по двору. Кришу побило, вікон нема, потрібно робити ремонт, але сильно б’ють по Оріхову. Вони не можуть взяти Оріхів, тому і гатять кожного дня. Ми дякуємо нашим хлопчикам, які не допускають рашистів до Оріхова, до Запоріжжя. Дуже сильні там бої.

Вісім місяців війна, ми шість місяців вже не були вдома. Спочатку виїхали в Запоріжжя, потім переїхали під Київ, тому що і в Запоріжжі стали стріляти. Чоловік залишився в Оріхові. 

Усім дуже тяжко, але ми надіємося, що буде наша перемога. У нас зараз життя переселенців. Зараз Оріхів розбитий вщент, там нічого немає: світла, газу води. Все розбили.