Війна зруйнувала наше життя: чоловік втратив роботу, моя мама через нерви отримала інсульт (паралізована ліва частина тіла), дитина не мала можливості здобувати повноцінну освіту… Майже всі рідні та друзі виїхали з міста, а найстрашніше, що син Ілля залишився без друзів. Він дуже важко це переживає.

Окупація, а після неї - постійні обстріли міста, шокували. Дуже часто вимикали світло, воду, інтернет та зв'язок. У нашому домі електроплити, то іноді вимушені були готувати їжу на вогнищі на вулиці. Питну воду важко було дістати, та і за технічною треба було стояти у чергах по кілька годин.

У нас є Прапор України, який намалював Ілля, коли я йшла на протестувальний мітинг у Херсоні на початку березня 2022 року. З цим прапором я неодноразово була на протестувальних заходах.

Жити в окупації - це суцільний жах. А ще до нас додому приходили воєнні зі зброєю і в масках, робили обшук та опитували. Свідком цього був син Ілля, це дуже негативно позначилось на ньому.