Галина прожила під постійними російськими обстрілами довгих десять місяців. Каже, що жила, як усі: звуки вибухів стали звичними, воду набирала в річці Бахмутка, а гуманітарна допомога не давала вмерти з голоду. От тільки до холоду неможливо було звикнути. Не виїжджала, бо до останнього сподівалася на припинення війни. Та коли квартиру двічі посікло осколками, стало зовсім нестерпно. Зараз Галина зі старенькою мамою живуть у зйомній квартирі в Києві, меблі для якої позбирали на смітниках. Все, що наживалося за життя, залишилось у зруйнованому Бахмуті. Все, що лишилося – надія, що буде змога повернутися.