Аліна добре знає, що таке війна: в її житті вона починається уже вдруге, бо на початку повномасштабного вторгнення жінка разом з родиною уже виїжджала з рідного дому у безпечне місце 

Я родом з міста Дебальцеве Донецької області. Війна в рідному місті почалася ще в 2014 році, тоді ми з батьками також вимушені були виїхати з міста. Потім так склалося, що я виросла та зустріла рідну людину, переїхала в інше місто та почала будувати свою сім’ю.

До 24 лютого ми чоловіком та трирічним сином проживали в Лимані. До цього дня наше життя було дуже щасливе – ми будували плани на майбутнє, мали сенс життя, а зараз живемо одним днем та чекаємо на Перемогу.

Тоді ж ми прокинулися з дитиною вранці, я не могла повірити своїм вухам, що знову чую вибухи. Мій син Матвій дуже злякався, але я взяла себе в руки, ми зібралися й пішли у справах.

В цей день до дитячого садка дітей ніхто не повів. Матвія я відвела до батьків, а сама пішла на роботу, чоловік  в цю ніч був на чергуванні.

До 9 березня ми жили в жаху: були страшні обстріли, тож ми змушені були виїхати заради дитини. Зараз ми у Дніпрі і маємо статус внутрішньо переміщених осіб, але всією душею залишаємося в своєму гніздечку.