Збирали дітей до школи, коли почалось вторгнення. Для нашої сім'ї війна триває 9 років. Спочатку ми втратили будинок у Донецьку, та ще п'ять років жили в окупації. Потім ми виїхали в підконтрольну Україні Донецьку область. Тільки ми стали звикати до спокійного життя, нам вдалося придбати власний будинок, дітки ходити до школи, репетиторів..., так знову нам прийшлося втікати.

Поступово записувалася до гуманітарних допомог, дякую волонтерам потроху забеспечились. Живемо разом зі сім'єю, але матуся з бабусею залишилися в Донецькій області, без них сумуємо.

Коли бачиш людей таких як і ти, залишившись без нічого, вони залишаються людьми, добрими, співчутливими. Роботи немає, був магазинчик на ринку з одягом. За професією бухгалтер. Роботу поки не шукаю, двоє діток, один з діабетом, всі вдома на дистанції, потрібен догляд.

Зараз всі речі які взяли з собою нагадують домівку, кожна мелочовочка. Ще з собою забрали два котика, вони до сих пір лякаються від любого грохоту.