Я живу у Слов’янську. Після початку війни виїжджала на вісім місяців заради дитини. Я повернулась додому, де прожила все життя, де народилась дитина. Не змогла залишити все, що заробляла своєю працею. В евакуації люди мене підтримували, допомагали, чим могли. Завдяки цьому я легше пережила життя на чужині. 

Місто зараз розташоване поблизу лінії фронту. Поки все працює. Мене шокує, що все продовжується. Я б ніколи не подумала, що таке може статись. Для мене війна – це дикунство. Мрію, щоб закінчилась війна, щоб це ніколи не повторилось, а над Україною сяяло сонце.