Олійник Микита Юрійович, 17 років, студент Кам'янського енергетичного фахового коледжу, група КІ-21-2/9, м. Кам'янське, Дніпропетровська обл.

Вчителька, що надихнула до написання есе - Гусак Наталія Сергіївна.

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України.

У цей страшний день я прокинувся від дзвінків родичів нічого не розуміючи про що вони говорять. Я    запитував: "Що сталося?". Мені сказали: "Синку! Війна!". 

На той час я все сприймав якось неправильно, в мене не було тривоги чи ще чогось. Тільки після 117 днів війни я почав все серйозніше усвідомлювати, після ракетних ударів по області, коли своїми вухами чуєш, все стає реалістичніше і страшніше. А допоки все здається нереальним, довго не можеш усвідомити, що реально йде війна.

Я відчував себе дивно, чудернацько з початку повномасштабної війни. Вже з частішими, щоденними тривогами, в мене з'явилася постійна тривога, навіть коли тривоги не має все одно у вухах її чутно.

 24 лютого 2022 року, день був неспокійним, незвичайним, мабуть так як я ніхто не відчував, принаймні мені так здавалося.

Найбільше у нашій родині хвилювалась мама, вона пропонувала кудись їхати, але я її заспокоїв і сказав, що все буде добре, я якось нікуди не хочу їхати, мені на рідній землі якось все ж спокійніше. А також я не хочу нікуди їхати, бо хвилююсь за тата та брата, особливо за брата, бо він призовного віку і я його можу більше не побачити, він в мене дуже запальний і завжди рветься в бій, це    непогано, але все одно я за нього дуже переживаю. Мені здається що нам пощастило жити саме в цьому регіоні в середині країни. В нас тільки чутно як працюють наші хлопці та дівчата з ППО, і хоча гул лякає, але коли пишуть: "Все добре, працює ППО"- на душі стає тепло і легко.

Моє життя не сильно змінилося окрім того, що наповнилось постійними тривогами, хвилюваннями за завтрашній день, бо не знаєш, що у голові неадекватного «дядька президента»    країни-    терориста. Його погрози, залякування ядерною зброєю…. Але ми - Українці (про правила орфографії мені відомо, але вважаю, що про мій народ необхідно писати саме так ), дуже сильний народ!

Путін дуже нас недооцінив і наша Перемога це лише питання часу.

Мене приголомшило на початку повномасштабної війни в Україні те, що нас і справді РФ хотіла захопити за 3 дні, ми вистояли дуже міцно! Також мене вразила дружність. Польща, ЄС та НАТО (США), вони дуже швидко взялись приймати наших людей (біженців), по сьогоднішній день вони нам допомагають, особливо Польща та НАТО. Якщо б не вони, нам було б тяжко.

Для мене Мир, це коли я не переживаю за своїх рідних людей: сім'я, друзі. Коли я розумію, що моїм близьким нічого не загрожує і я знаю, що вони живі та здорові. Мир - це коли мені скажуть: "Микито! Війна закінчилась- ми Перемогли!". Я хочу плакати від щастя, а не від горя,розпачу та смутку, тому я вірю, що ми переможемо і Все Буде Україна!