Через два дні після початку війни Надія Іванівна почала жити у підвалі свого будинку. Спершу лише вдень, а потім і вночі. Їжу готували на газових балонах, для світла використовували акумулятори від машин. Сподіваючись на те, що все закінчиться незабаром, жінка не хотіла їхати з рідного міста, але ситуація погіршувалась з кожним днем і стало зрозуміло, що треба виїжджати, не чекаючи евакуації. Надія Іванівна зі страхом згадує, що дорога з прифронтової Волновахи до Запоріжжя була не легкою: довкола падали снаряди, на узбіччях стояли машини, що згоріли. Після пережитих подій жінка почала жити одним днем і не думає, що буде завтра.
.png "Імена")
