Ми з Гуляйполя. Мені 62 роки. Перший день війни був такий, що шок був. У нас було багато хазяйства, і ми не знали, що з ним робити.

Дітей у Запоріжжя викликали, а потім почали гатити. Онук був ще зовсім маленький – чотири роки. Вони там у підвалі жили. Зараз вони в Чернівцях, а ми живемо у їх квартирі. 

Допомагають всі. Сусіди допомагають, і тут люди допомагають, дякуємо всім, ну все одно додому тягне - хочемо поїхати подивитися, що там. 

Треба дах полатати, якщо хата ще ціла. Зараз там дуже великі обстріли. Шокує, що родичі всі там. Сумуємо один на одним.

Нам постійно допомагали. Кругом гуманітарну допомогу давали, і зараз дають: і громада, і церкви.  

Колись війна все одно закінчиться. Все налагодиться. І я думаю, ми повернемося. Будемо тримати свою худобу, якось буде. Надіємося, що все повернеться.