Я мама трьох доньок. Старша - студентка, на початок війни навчалась у м. Мелітополь, потрапила в окупацію, а ми з двома меншими залишились вдома у м. Краматорськ. Це був місяць, як вторглася Росія, і діти віком 10 та 12 років пізнали страх спати, бо ночами бомби кидали із літаків. Діти стали боятись гучних звуків, порушений сон, пережили страх і відчай. Ми гадали, як нам забрати старшу доньку із окупації і ми не виїжджали. Я не могла її залишити, хоча і доросла - 22 роки, але це моя дитина. Коли вдалось їй самій виїхати до Польщі, ми з дітьми поїхали на Західну Україну. Думали, що зустрінемось якось там, але так сталось, що ми залишились у м. Свалява, а старша влаштувалася у Польщі працювати. Так ми рік вже тут і живемо.