Мені 32 роки. У мене троє дітей. Ми живемо в Охтирці. Ні ми, ні наші родичі не виїжджали з міста, бо не маємо власного транспорту. Під час обстрілів сиділи в підвалі. 

Вранці 24 лютого ми прокинулися від того, що почули стрілянину. А ближче до обіду підірвали міст – у нас аж будинок задвигтів. Діти розплакалися. Я їх ледь заспокоїла.

Потім кружляли літаки й скидали бомби. Це було найстрашніше. 

Хочеться, щоб був мир та благополуччя, щоб війна закінчилася й більше ніколи не повторилася.