Сім’я Тетяни Олександрівни на собі відчула всі труднощі та страхи, які виникають під час війни

24 лютого у мене мав бути вихідний, і ми з молодшим синочком збиралися йти до лікаря на консультацію, а старший син мав би піти в школу. Але від вибухів ми всі прокинулись раніше, і наші плани змінились.

Нам дуже важко було без електроенергії: їсти не було що, готувати ніде. Страшно, коли діти хочуть їсти, а ти не можеш нічого їм дати. 

Перший тиждень війни ми ховалися в підвалі. За водою ми під обстрілами ходили на джерело, а їжу почали готувати на вогнищі біля будинку.           

Через постійні обстріли нам довелося покинути нашу рідну домівку. На жаль, старше покоління залишилось у своїх будинках, тому ми дуже очікуємо на зустріч з ними.

Я вдячна людям, які допомагають, особливо волонтерам. Мені запам’яталась жіночка, яка дала дітям смажені пиріжки, колега з роботи, яка прихистила у себе вдома, волонтери й багато інших.

До війни я була фотографом, але зараз не знаю як знайти сили й працювати далі.