Я жила в Слов’янську. У мене двоє дітей. Коли почались обстріли, ми виїхали з міста. Я не вірила, що все це трапилось. До останнього сподівалась, що все закінчиться. Потім я поверталась додому. Обстріли тривали. Знаю, що деякий час не було води та газу. 

Мій чоловік захищає Україну. Двічі був поранений, але все одно повернувся на фронт. 

Я з дітьми виїхала знову, тому що вони були налякані, постійно тремтіли від гучних звуків. Зараз я хочу, щоб закінчилась війна, щоб діти не жили в страху.