Під час війни в нашому місті були дуже сильні обстріли. Було страшно постійно — вдень і вночі. Діти навчалися онлайн, але часто уроки переривалися через повітряні тривоги або вибухи. Ми постійно бігали в підвал, ховалися там годинами. У селі не було світла й води. Виживати було дуже важко. Зрештою, я вирішила виїжджати.

Було боляче залишати свій дім, усе, що ми мали. Але безпека дітей була найважливішою.

Нас вивезли волонтери, вони й допомогли дістатися безпечного місця. Зараз я живу в Київській області, у будинку сплачую лише за комунальні послуги. Дуже чекаю миру і вірю, що колись ми зможемо повернутися додому.