Ми живемо в селі Приміському. Мені 38 років, працюю в дитячому садку.

24 лютого ми були вдома, в селі. Вийшли на роботу, і якраз нас війна на роботі застала. Труднощі були: не було чим дітей кормити, затримували гроші, не було за що купити продуктів.

Діти дуже сильно полякалися вибухів, боялися, кричали. Та вони і зараз бояться, як стріляють.

У мене шок був, діти дуже шоковані. До сих пір бояться. Ми, як старші, то швидше це пережили, а діти - ні. У них в пам’яті воно залишиться.

Хочеться, щоб скоріше війна закінчилися, і всі наші воїни вернулися додому. Я думаю, що після війни буде у нас все добре. Будемо працювати, діти не будуть боятися, будуть в школи і садочки ходити.