Я жила в Часовому Ярі. Коли почалися обстріли, стало страшно до неможливості. Спочатку ще здавалося, що це ненадовго, що скоро все закінчиться, але з кожним днем ставало тільки гірше.У місті не стало продуктів і ліків. Магазини були порожні, аптеки зачинені.

Ми з дітьми ховалися в підвалі. Там проводили більшість часу, бо на вулицю виходити було небезпечно. У нашому будинку вибило всі вікна. 

Діти дуже боялися. Ми виживали без світла, води й газу. Зрештою вирішили виїхати з волонтерами. Дорога була важкою, але ми дісталися до Дніпра. Зараз тут знімаємо квартиру. 

Кожного дня чекаємо миру. Я влаштувалась на роботу, бо треба виживати. Дуже хочеться, щоб більше нікому не довелося переживати те, через що пройшли ми.