Мені 30 років. У мене є дружина і два сини. Ми жили в місті Южноукраїнськ Миколаївської області. Коли почалася війна, переїхали в Обухів, що на Київщині. 

За час війни я посивів. Хвилююся за дружину і дітей. Переживаю, що не можу забезпечити їх і захистити. Боюся загинути і втратити рідних.

Діти досі лякаються гучних звуків. Тільки чують щось схоже на вибух – одразу біжать у коридор. 

До війни я працював столяром. Зараз не можу знайти роботу. Живемо завдяки гуманітарній допомозі. 

Ця війна може скінчитись тільки перемогою. Інших варіантів немає. Свого майбутнього поки що не бачу. Діти питають, що робитимемо, а я навіть не знаю, що буде завтра.