Мені 38 років, працюю в дитячому садку. В перший день війни ми вдома, в селі були. Вийшли на роботу, і нас ця звістка на роботі застала.

Не було чим дітей годувати, бо затримували гроші. Не було за що купити продуктів.

Діти полякалися. Дуже сильно боялися, кричали. Вони і зараз бояться, як стріляють. 

Шок був, діти дуже шоковані. Буває, кричать до сих пір, бояться. Ми, як старші, швидше це пережили, а діти - ні. У них в пам’яті воно залишиться.

Хочеться, щоб скоріше війна закінчилися, і всі наші воїни повернулися додому.

Я думаю, що після війни буде у нас все добре. Будемо на роботу ходити, діти не будуть боятися, в школи і садочки будуть ходить.