«Мені донька зателефонувала і сказала, що почалася війна. Я навіть і не могла подумати, що таке може бути», – розповідає Людмила Бабій із Юрківки. У неї шестеро дітей, шістнадцять онуків та двоє правнуків і останнім часом вона допомагала своїм дочкам із онуками. Коли почалися бойові дії, вона відправила дітей до Запоріжжя, а сама залишилася вдома доглядати за господарством. Каже, що важко було розлучатися з дітьми, але ще важче було дочекатися від них дзвінка, щоб вони повідомили, що доїхали нормально. Селище почали сильно обстрілювати, снаряди літали над будинками мирних жителів, і Людмилі стало страшно. До того ж, діти зателефонували з обласного центру та попросили допомогти з онуками. Тож жінка вирішила залишити будинок та господарство та приїхати до дітей у Запоріжжя.