Віра Ігорівна Цхош

"Дім руйнувався, по нас стріляли"

У мене є син і мама моя. Я їхала на роботу, працювала на Лівому березі. Якраз їхала біля Азовсталі. Зателефонувала мама і сказала: "Розпочалася війна! Повертайся додому". Вона на той час була в Києві у внучки. Зараз вона в Мукачево.

Дуже складно було з водою. Між бомбардуваннями ми ходили до джерела, щоб набрати води хоча б для пиття.

Сиділи в підвалі. Дім руйнувався, по нас стріляли.

У нас дім був дружний. У кого які запаси були, всім ділились. А потім, коли сильні бої були, ми тільки воду пили. Була можливість, вибігали нагріти чайник, щоб хоч попити гарячого чаю. Заощаджували на всьому. Намагалися нагодувати діток і літніх людей, у нас їх дуже багато було. У нас іще добре було. В інших людей навіть води не було.

Коли почали роздавати російську гуманітарку, ми знайшли перевізників. Нас перевезли в Бердянськ. А з Бердянська нам допомогли з церкви. Син мій на машині дивом виїхав у березні. Це була остання можливість, коли люди могли виїхати в Україну. А я до сина приєдналася. Мені віруючі допомагали і одягом, і перевезенням з Бердянська до Запоріжжя. А з Запоріжжя я вже на Кропивницький виїхала до сина.

Ніхто не очікував, що таке станеться. А найгірше, що ми залишилися без квартири, в чужому місті. Як би там не було, а хочеться жити там, де ти народилась.

Я сама собі психолог. Дала собі установку, що все буде добре. Головне, пережити цей складний час.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/