Коли почалася війна, мене вдома не було, я працювала у Кирилівці. Але коли приїжджала раз на півроку, було страшно, дуже страшно. Наш будинок знаходиться біля посадки, він в ряду останній. А військові – за посадкою, їздять, стріляють. В основному ці снаряди летять через будинок.

Коли були обстріли, я не виходила. Дід сказав: «Сядь у дитячій і сиди, не виходь і не виглядай. Або у ванну сідай чи в туалет, там, де глухі стіни». Це я так пережила весь страх.

У нас снаряди пролітали повз, а в самому селищі до будинків влітало. Здебільшого страждала Стаханівська вулиця, там будинки горіли.