Я народився в Донецьку і там жив. А потім переїхав у Маріуполь, де працював у поліції. 24 лютого керівник нас зібрав у відділку і сказав, що почалася війна.

В місті не було ні світла, ні води, ні газу. Ми допомагали людям: возили воду, заряджали телефони, розшукували родичів, виїжджали за повідомленнями громадян.

Коли відкрили виїзди з міста, люди почали виїжджати. Наш відділок був розбитий, і тоді надійшов наказ евакуюватися в інше місто. Деякі працівники потрапили в полон.

Я виїжджав на власному авто, брав людей скільки міг, і в однієї дівчини було дві кішки.

Двоє моїх дітей неповнолітніх все це пережили, і ми з жінкою бачимо, що на них це негативно позначилося. З ними зараз займаються психологи.

Майбутнє бачу у вільній Україні.