Навколо панував хаос, але найстрашнішим було не це, а внутрішній біль і тривога, які не давали мені спокою. Я думала про близьких, про тих, хто вже покинув село, і тих, хто залишився поруч. Я опинилась в окупації. Щодня відчувала, як страх тіснить мене, робить кожен крок важким. Але водночас я знала: якщо поїду, втратиться частина мене. Дев’ять місяців прожила в страху. Труднощів було багато. Я боялась виїхати до лікарні. Магазини не працювали. Моє село — це моя ідентичність, моя пам’ять, мій дім. Зараз я чекаю тільки миру. Дуже хочу, щоб закінчилась війна.