Ми ще в 2014 році виїхали з Донецька до з Гуляйполя, але у 2022 році нам довелося виїхати в Запоріжжя.
Жила я з батьками, з братами, сестрами - нас п’ятеро у мами. У нас було все добре: було своє господарство, купили машину. А з початком війни покинули домівку. І знову залишилися ні з чим - тільки документи, якісь речі, і трішки грошей. Я навчалася заочно в університеті. Працювала бухгалтером. Ну і зараз працюю дистанційно, і навчання теж – у дистанційному режимі. Ну якось так.
Я не бачила звернення президента. Мені написала подруга, а я, якщо чесно, не повірила. Не хотілось в це вірити, але я дізналась, що йде війна, десь через тиждень - тоді я на собі це все відчула.
Шокувало, що росіяни зруйнували житло - і не тільки нам. Зруйноване ціле село. Страх, коли дивишся фото інших міст, - як страждають люди, діти. А коли ще особисто знаєш цих людей, то це ще важче сприймати.
Ми виїхали спокійно, бо тоді ще були тільки наші блокпости. Я забрала з собою хом’яка - не могла його кинути. Знайти житло у Запоріжжі допомогли друзі. Далі була проблема з грошима. Зарплатню не платили, були тільки ті кошти, які у нас залишились на 24 лютого. Їжу нам давали. Допомагали. І Фонд Ріната Ахметова допомагав. Тож не можу сказати що були такі якісь великі проблеми.
Приємно вразила допомога інших людей, волонтерів, фондів. З настанням війни люди стали дружніші. Почали один одному і фізично допомагати, і морально підтримувати. Люди стали більш добрішими.
Дуже хочу, щоб війна скінчилась скоріше. Сподіваюсь, що життя зміниться в ліпшу сторону.
