«День, який залишив кривавий слід у моєму серці назавжди!»

 Війна… Від одного лише слова кров холоне в жилах. Усі хоч раз чули або читали про це. Де війна – там завжди смерть. Вона забирає за собою неймовірну кількість невинних душ, не залишаючи після себе нічого, окрім болю, утрат, хаосу, горя, страждання. Коли ми дізнаємося, що десь почалася війна, то кожен із нас сподівається, що це ніколи його не торкнеться. Ніхто в цьому світі не захоче зазнати , що це є насправді. Але що буде, якщо зустрітися з нею віч-на-віч?

 А я зустрілась.

Був ранок, десь о десятій годині. Ми з молодшою сестрою займалися своїми справами у себе в кімнаті. Усе було абсолютно, як завжди, зовсім нічого не віщувало біди, коли раптом почулися гучні та дивні звуки. Батьки швидко забрали нас до коридору – там немає вікон. Раніше ми могли тільки чути про смертоносну війну та її безжалісність, вона не щадила нікого, а тепер у всіх в очах застиг жах від усвідомлення, що це не іграшки. Саме в той момент я зрозуміла: почалася війна.

Усі були налякані до смерті. Після того, як закінчили стріляти, тато швидко зібрався й пішов за машиною, ми з мамою збирали речі, переживаючи за нього.

З того випадку пройшло вже шість років. Війна все йде. Далі гинуть невинні люди. Я дуже сумую за часом, коли над головою був мир. Ми могли спокійно гуляти, боялися лише впасти. Моя родина вірить, що вже зовсім скоро цьому жахіттю настане кінець й ми будемо згадувати про це, ніби про страшний сон. А зараз щиро сподіваємось, що більше ніколи не будемо змушені через це пройти.