До третього березня в нас було тихо, потім почалися страшні ночі: не було світла, води і газу. Спочатку обстрілювали околиці, а потім під вогонь потрапило все місто. Було страшно за дітей і рідних. День народження дочки ми провели у підвалі, але все одно торт був.

Чоловік і мама залишаються в Гуляйполі, а я з дітьми виїхала до Запоріжжя. Тут живемо у знайомих. Страшно було проїжджати через блокпости у невідомість.

На роботу поки що вийти не можу, бо в мене дворічна дитина, а садочки не працюють.

За час війни ми всі стали більш дружними. Підтримуємо один одного, як можемо. Також радують діти. 

Кожен день чекаю на закінчення війни. Дуже хочеться додому.