Вчительку зі сходу України разом з її дітьми добре прийняли у західному місті, допомогли з житлом і роботою.

Напередодні війни я працювала в Бахмутській школі. Вранці збиралася на роботу, коли до моєї кімнати увійшов син і сказав, що бомблять Харків. Син навчався в Харкові, але захворів і 23 лютого приїхав додому. Я йому не повірила, але він стверджував, що хлопці з гуртожитку сидять в підвалі.

Ми виїжджали з Донецької області 12 квітня, і коли бомбили Краматорський залізничний вокзал, ми були саме там, всередині.

Важко описати все те жахіття, що там відбувалося. Цей день буду вважати другим днем народження – своїм і своїх дітей.        

До сліз була вражена прийомом в Чопській українській школі, коли Євгенія Іванівна, директорка школи, запропонувала роботу і допомогла знайти житло. Працюю дистанційно.   

В 2014 році, коли ми виїжджали з Донецької області, меншому сину було майже 3 роки. Він взяв із собою м’яку іграшку - ведмедика Віню. Згодом, куди б ми не їхали, Віня завжди з нами. Перше, що син поклав до валізи - це Віня. І цього разу, коли ми знову виїхали, Віня поруч з нами. Ми вважаємо, що саме він, наш талісман, врятував нам життя в Краматорську.