Боднарчук Богдан, Харківська гімназія №43, 9-В клас

Есе "Один день"

Це було досить давно, відтоді я змінив вже багато місць проживання і багато шкіл, а точніше це було більш як сім років тому, коли я ще був у першому класі. У цей день я побачив, гуляючи з батьками, військові літаки, що пролітають над Луганськом і людей у військовій формі. Тоді ніхто з нас і уявити не міг, що це затягнеться на такий довгий період.

Я тільки закінчив перший клас, але останнього дзвоника у мене не було, тому, що в місті була дуже напружена атмосфера, багато місцевих жителів вже виїхали з міста на той час.

Другого червня, коли почали стріляти, ми поїхали в село до бабусі в інший регіон України, чекаючи, що ця ситуація налагодиться за два тижні.

Виїжджаючи, ми заїхали до мого дідуся, який залишився в місті. Ніхто з нас і подумати не міг, що наступна наша зустріч відбудеться лише через два роки.

Через два тижні ми зрозуміли, що все затягується на більший термін, ніж ми думали. Батьки почали шукати квартиру в Харкові, з надією, що ближче до осені ми повернемося назад. Але і цьому, на жаль, не судилося трапиться і ми вибрали школу недалеко від нового місця проживання. У моїй новій школі я знайшов нових друзів, з якими мені довелося розлучитися вже через два роки, бо мої батьки вирішили переїхати до Вінниці.

Проживши три роки у Вінниці, я встиг полюбити це місто, знайти друзів і відчути якийсь комфорт, але життя так склалося, що ми знову переїхали назад до Харкова. З кожним разом зміна шкіл і міст мені давалися легше, тобто я вже почав звикати.

Я вважаю, що війна забрала в мене дитинство, тому що не збулися мої дитячі мрії. Війна розлучила мене з моїми друзями, я залишив свої улюблені іграшки, у мене не було особистої кімнати і постійного місця проживання. Моя сім'я досі змушена переїжджати з місця на місце.

На мій погляд, одну з ключових, якщо не головну, роль, в дестабілізації ситуації на сході України зіграла Російська Федерація. 

Війна на сході України вплинула не тільки на моє життя і життя даного регіону, але й на життя мільйонів людей України, адже до сьогоднішнього дня гинуть військовий і страждає мирне населення.

За весь період протистояння, українських військових і сепаратистів, я лише один єдиний раз побував удома, в Луганську, це було у 2016 році. Саме в цей період я повністю усвідомив, що в нас йде війна. На жаль, я побачив багато зруйнованих, в ході бойових дій, будівель, військової техніки, блокпости, порожні магазини, мало людей на вулицях і багато військових. 

Але я сподіваюся, що війна має закінчитися в найближчому майбутньому і все буде добре, але, я розумію що як раніше вже не буде, адже час розділився на до і після...