Сама я з Оріхова. У мене троє дітей, четверо онуків, але зараз я одна. Діти роз’їхались по всьому світу: хто в Германії, хто в Словакії, хто в Запоріжжі. 

Я в Запоріжжя виїхала, бо обстріли у нас там ідуть. Дах розбили, то я собі накрила, як змогла, щоб дощами не заливало. А у дітей квартиру розбило.  

Як оголосили евакуацію, я взяла свою сумку, що стояла в мене напоготові, і поїхала. А ще собачка зі мною була кімнатна. Отак я сопровождала свою невістку з онуками. Я залишилась у Вінницькій області, а вони поїхали далі. 

Поїхати до чужих людей - для мене це було саме складне і страшне.  Важко в мої 65 років скитатися по чужих домівках. Я хочу жити у своєму домі, щоб і діти, і онуки були зі мною. 

Хочу, щоб швидко закінчилися ці всі прильоти, бо дуже лунає в голові. Я дуже сильно лякаюся кожну сирену, потім не можу заспокоїтися, а це дуже отражається на здоров'ї моєму. 

Дякую Фонду Ріната Ахметова за те, що ви підтримуєте таких, як ми, переселенців. 

Води й світла немає, але в мене був свій колодязь, і це нас спасало. В мене є присадибна ділянка, то я собі там картоплю посадила. Ще давали нам гуманітарну допомогу, хліб був.  Газу не було, світло перебило - там немає проводів до моєї хати, і водопостачання - все потрібно ремонтувати, бо був прильот і все там побите. МЧС приїжджали і все непотрібне прибрали, Дякую їм, вони оперативно спрацювали, дай їм Бог здоров'я. 

Ну, будемо відбудовувати, аби Бог дав  тільки, щоб був мир і закінчилася війна, і всі ми зібралися вдома: і діти, і онуки. 

Я надіюся, що повинна війна закінчитися, а нашим хлопцям дай Бог здоров'я. Вони дуже старанно там воюють і гонять окупантів. Я вірю, що скоро буде перемога України. Надіємося, що закінчиться в цьому році, і ми повернемося в свої домівки на зиму.