"Ці погляди людей я ніколи не забуду"

Красуліна Світлана, 17 років, Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж, 22ПО(а)

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Леонова Ольга Анатоліївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Будучи маленькою, я і мої друзі, часто грали на вулиці у ‘’війнушки‘’ – це була весела командна гра, де ми багато бігаємо, стрибаємо, досліджуємо різні локації по карті…

Які ми далекі були від реальності, ніхто б і не подумав тоді, що весела гра стане нашим теперішнім жахіттям. Що слово війна, прийде до кожної хати, несучи за собою біль, горе, сльози , крики допомоги, смерть та трагедію нашого народу.

Була п’ята година ранку, як в мою кімнату зайшла мама, вигляд в неї був розгублений та наляканий. Вона обійняла мене та сказала, що любить і тремтячим голосом промовила: ‘’Донечко, війна!’’. Я з просоння, не зрозуміла, та коли мама сказала вдягатись та брати лише необхідне – збагнула весь жах, який відбувається, я почула вибухи, які відлунням відкликалися в кожній клітинці мого тіла.

Моя сім’я, моя родина - ми щирі українці і патріоти нашої держави. Для нас, Україна – це вільна, сильна, незалежна, демократична країна, якій притаманні такі якості як: толерантність, доброзичливість, гостинність, порядність і безмежна любов. Те, що відбулося двадцять четвертого лютого змінило нас всіх… Ми стали ще більше сильними і духом і фізично, ми об’єдналися і стали одним цілим, ми, як ніколи відчули потребу нашої країни в кожному з нас.

Мені дуже боляче від того, що хтось собі надумав, просто забрати нашу землю, нашу волю, нашу свідомість, руйнуючи все: і домівки і життя… Я б запитала їх ‘’Чи вартує це сліз матері, біль бабусь чи плач дітей, які ніколи не побачать свого татка?!’’ Це трагедія, яка прийшла до кожного з нас.

Моя родина, як могли, допомагали нашим воїнам ЗСУ та хлопцям з тер оборони: ми відвозили на пости і теплі одіяла, і одяг, також овочі і консервацію. Нам не потрібна була від них подяка, ми хотіли лише одного, щоб вони залишились живими і боронили нашу землю. Так, це чиїсь сини, брати, чоловіки, внуки – ці хлопці ціною свого життя стояли і стоять на варті та дають відсіч ворогу.

Моє сьогодення в моїх думках... мені шістнадцять, я весело проводжу час, навчаюся стаціонарно в коледжі, гуляю осіннім парком, вдихаючи аромат сухого листя, та примружуюсь від промінчика сонця, який хоче погратись зі мною, ми з подругою жваво обговорюємо плани на завтра, та на свята…

Та на превеликий жаль, не тільки ми – молодь, а й всі стикнулися з московитським звірством, з його жорстокістю та безглуздям, з його жагою до насильства та маячнею нав’язати свій режим, свої думки , свою поведінку життя нам – вільному народу! Ми з давніх-давен боремося за незалежність, ми боремося з москалями ще з шевченківських часів, в нас дух козацтва, в нас велика сила нашої неньки України.

Наше теперішнє життя набагато відрізняється від життя молоді ще рік-два назад… та ви знаєте, ми не жалкуємо , ми стали сильні і об’єднані, і ми свято віримо в нашу перемогу, бо з нами правда, з нами всі Європейські країни, які щоденно нас підтримують, з нами український дух кожного на Землі і нехай тремтять наші вороги та біжать з нашої землі і своїм дітям розповідають про незламність українського народу та нескореність нашу.

Слава Україні! Героям слава!