У Алли було передчуття того, що вторгнення неминуче. Кожного дня вона дозаправляла машину паливом, перевіряла тривожний рюкзак. Але так і не змогла виїхати з Києва 24 лютого через затори. Наступного дня вона сіла за кермо одразу після завершення комендантської години. І встигла проїхати по Житомирській трасі до того, як її розстріляла російська військова колона. Далі була Німеччина та спокійне життя, нова робота. Але Аллу тягнула додому. І вона повернулася. Та стала свідком атаки шахедів.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді: