Олег, 10 клас, Новоолександрівка, Запорізька область

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мене звати Олег, мені 16 років, я учень, 10 класу

У житті бувають такі миті, після яких нічого вже не так, як раніше. І для мене така подія відбулася 24 лютого 2022 року. Цей день я ніколи не забуду.

Прокинувся я від звуку, ніби грім гримить, але не було дощу. Мама вже була на ногах і говорила з кимось по телефону. Я побачив по телевізору, що почалась війна. Спочатку я не зовсім зрозумів, що це значить, пригадалось щось із історій на 9 травня. Здавалось, це десь далеко і нас не торкнеться, що то страшний сон. Але вже того ж дня ми почали заклеювати вікна хрест-накрест скотчем, спускались у підвал, і три тижні майже не виходили з дому. Мама і сестра плакали, ми не розуміли що робити і як діяти.

Було страшно. Чули, як десь поруч вибухає, земля під ногами трусилась - цього не забудеш, а дуже хочеться.

В березні ми поїхали до Словаччини. Нам було важко покидати дім. Я не знав, коли повернусь. Там нас прийняли добре, люди допомагали - прихистили у волонтерському гуртожитку, давали їжу, одяг. Це було важливо, бо ми були чужі, але не відчували себе кинутими. І тоді я вперше зрозумів, що таке справжня сила допомоги. Вона не завжди про гроші чи речі. Це про доброту, про те, що ти не один. Ми повернулись через два місяці. Вдома теж багато що змінилось. У гімназії цього року зробили укриття, і ми вчимось там. Це трохи дивно, але вже звично.

В перші дні навчання, я сказав мамі: «Мам, це так прикольно, нарешті ми йдемо до школи, а не увесь час вдома».

Спочатку карантин, потім війна – ми забули що таке сидіти усім класом за партами і вчитись по-справжньому, але зараз все налагоджується. Зараз ми на змішаній формі навчання, це допомагає пристосуватись і звикнути до всього. Я займаюсь спортом, маю багато друзів, і це дуже допомагає не впадати в депресію. Їжджу на змагання, тренуюсь майже щодня. Коли ти займаєшся спортом - у тебе є ціль, дисципліна, сила волі.

Я зрозумів, що світ змінюється, але найголовніше - це люди. Справжня допомога - це коли хтось поряд. Коли просто слухає. Коли ділиться їжею або просто посміхається. Коли вчитель не просто викладає, а каже: “Все буде добре”.

Ця війна багато чого забрала. Але вона і дала щось - ми стали сильнішими. Я більше не такий, як був до 24 лютого. Я зрозумів, що допомога - це не слабкість. Це найбільша сила, яка є в людині.

І я хочу допомагати теж. Поки що - тим, що я можу: підтримати друга, принести воду бабусі, допомогти мамі, послухатись вчителя, тренуватись і ставати кращим. Бо сила - це не лише в м’язах. Вона в серці.