Мені 60 років. Ми з чоловіком живемо в місті Охтирка Сумської області. Вранці 24 лютого почули вибухи. Відразу зібрали внуків і відвезли до родичів у Полтавську область, а самі повернулися додому. 

Ми живемо у приватному будинку. До нас з’їхалися наші діти. Не було світла й газу. Ми купили генератор, тому мали змогу готувати їсти. Готували не тільки для себе, а й для сусідів та хлопців з Територіальної оборони. 

Російська армія обстрілювала наше місто з першого дня війни. Кружляли літаки й скидали бомби. Було дуже страшно. Наша сусідка загинула. Ми ховалися в підвалі. 

Мені приємно, що Фонд Ріната Ахметова надав допомогу. Зателефонували співробітники Фонду й сказали, щоб я прийшла по пакунки. Це дуже зворушливо. У мене маленька пенсія, тож я була рада такій допомозі. 

Росіяни продовжують обстрілювати наше місто. Чуємо повітряну тривогу чи бачимо літак – боїмося. Психологічно дуже важко. 

Мрію про відбудову Охтирки. Хочу, щоб місто процвітало, щоб була робота, щоб запрацювали дитячі садки й школи. Та найбільше бажання – щоб росіяни залишили нас у спокої.