"Страх, який роз'їдав, переродився на адреналін. Але просто вмирати в підвалі не хотілося", - згадує Вікторія. У перші дні пограбували всі магазини на Черьомушках. Почалися прильоти. Будинок побило осколками. Наприкінці березня снаряди впали біля будинку. Дивом залишилися живі з мамою. Почалося затишшя. Почула чоловічі голоси. Назустріч – троє військових. Паніки. "Ми - свої. ЗСУ. Не бійтеся". То були перші люди, яких побачила Вікторія.